Артем Сова
Артем Сова, аспірант кафедри металургії чавуну. Якісь нові життєві ситуації, порив почуттів призвели до бажання відобразити світ на папері... Його надихає саме життя, люди, які живуть і є його друзями й просто близькі до душі. Він хоче окремо подякувати одній людині: «Без неї я не став би тим, ким я є сьогодні...»
ВИКЛАДАЧАМ ГУМАНІТАРНОГО ФАКУЛЬТЕТУ
(Присвята до ювілею)
Стільки років вже тут, значно довше і поза…
Хвилювали не просто слова.
Силогізми, пісні, ідіоми та проза, –
У всьому мова й душа жива.
На роботі і вдома, у цьому місті й у тому
Спілкування нас гріє завжди…
Попри втрати і втому, не зраджуємо святому, –
Відчуваємо, говоримо – люблю навіки!
За що я люблю тебе, Осінь…
Так за що ж я люблю тебе, Осінь?
І від чого втікають птахи?
Все навколо бажає поснути,
Та лиш серце все хоче цвісти.
Нещодавно було тихо й ясно,
А тепер наступають дощі,
Сивий вітер гуляє розв’язно,
Милі зорі примарні, бліді...
Хай у лісі вже слизько і лячно,
Не дозволь впасти в відчай з гори,
Похилилась береза у полі –
Вона хоче…Й не може цвісти.
Най палаю в цю мить всі багаття
Під покровом осінніх ночей,
Та допоки вони ще не згасли –
Я у чарах медових очей.
Що очікує там, за туманом?
Що за образ не зовсім чіткий?
Може час? Ще не певен… Лиш знаю —
Моє серце ще хоче цвісти...
ВЕЧІРНІЙ ЧАС, САМОТНІЙ БЕРЕГ…
Вечiрнiй час, самотнiй берег,
I мiста шум полишив нас,
Лиш море й я... Таїнства трепет,
Лиш зорi свiдком є в цей час.
Хоча й один – та не самотнiй одночасно,
Нi, не один – допоки долинає шепiт хвиль,
Забув про час, що треба повертатись,
Я заворожений... хоча й поет – не знаю слiв.
Скажи менi, о миле моє море,
Промов цi байки й мiфи пращурiв,
Багато юнакiв, що вiддавали й душу
В обiймах теплих, дивних хвиль твоїх?
Хоча й один – та не самотнiй одночасно,
Нi, не один – допоки долинає шепiт хвиль,
I спiв... Журливий спiв русалки,
Про одвiчне...і тугу за життям Земним.
Дозволь, русалко, стати жертвою вiд чарiв,
Дозволь проникнути до Посейдона володiнь,
I потім вiдпусти... Пробач зухвалiсть,
Я хочу читачевi слово донести.
Хоча й один – та не самотнiй одночасно,
Нi, не один – допоки долинає шепiт хвиль,
I корабель старий...ось риси у туманi,
Хоч мертвий капiтан, що шторм долать любив.
I берег знову... Кара-Даг палає,
Хто це сказав, що той давно вже згас?
І за мольбертом Айвазовський сяє,
Тут дiм його... Завжди його тут час....
Хоч i один – та не самотнiй одночасно,
Нi, не один – допоки долинає шепiт хвиль,
Я вже далеко – та мені не страшно,
Казкова мушля нагадає хвиль мотив!
БУВАЛИ ДНІ…
Бували дні у тою пору,
Що час безжально відірвав,
Малечею, ще хлопцем юним
На світ дитяче споглядав…
***
І в тих очах немає смутку
Бо зорі навкруги ясні,
Бо щастям відчувався навіть
Спів пташки десь у далині…
***
А ось несеш малюнок мамі,
І час на мить захопить нас,
Щоб поцілунок той ласкавий
Назавжди в пам’яті не згас…
***
Згадай ті дні…Побач дитину, –
Себе з душею, мов світання!
Отримай втрачене від неї
І передай палке вітання!
Я ПОЛОНЕНИЙ СВОЇХ ДУМ
Я полонений своїх дум,
Тих мрій, що тануть із туманом…
І замість казки про життя
Я не занурююсь в романи.
***
Я хочу вітерець знайти,
Що тихо в спину приголубить.
Мені з ним легше стане йти,
Він серце для пригод розбудить...
***
Я хочу світ той віднайти,
Де кожен має своє щастя,
Де серце – місце для краси
Там не живуть біда й нещастя.
***
Не хочу жити лише для себе,
Бажаю залишити слід
У душах, що промовлять з неба
«Спи, мій поете», – мені в слід…
Вгору: Студенти